15-06-2018
VI Міжнародний бізнес-форум "Наука - Бізнес - Освіта: стратегічне партнерство"

15-06-2018
Експертна дискусія на тему: "Добровільне підвищення стандартів бізнесу, чи саморегулювання: з чого почати? Проект EU4Business/FORBIZ пропонує технічну підтримку"

15-06-2018
Презентація ОЕСР "Підтримання темпу процесу децентралізації в Україні"

15-06-2018
Чергове засідання ГР при ДФС України

15-06-2018
Засідання Ради з акредитації Національного агентства з акредитації України

14-06-2018
Чергове засідання Ради Спілки підприємців малих, середніх і приватизованих підприємств України

13-06-2018
Підписано Договір про співробітництво між СПМСППУ та Інститутом психолошії ім.Г.С.Костюка

13-06-2018
Засідання Митного комітету Громадської ради при ДФС України

12-06-2018
Підписано Угоду про співробітництво між СПМСППУ та НУВГП

12-06-2018
Робоча зустріч з представником Спілки в Болгарії Р.Спасовим

Наші новини:
13-02-2013
Засідання Комітету підприємців малого та середнього бізнесу при Торгово-промисловій палаті України (голова Комітету – перший віце-президент, генеральний директор Спілки В.М.Биковець).
Організатори засідання: Торгово-промислова палата України, Комітет підприємців малого та середнього бізнесу, Спілка підприємців малих, середніх і приватизованих підприємств України, Міжнародний центр перспективних досліджень, Всеукраїнська асоціація роботодавців.

На засіданні розглянуто питання “Реформування системи технічного регулювання як запорука забезпечення вільного виходу вітчизняної продукції на зовнішні ринки”.

Члени Комітету зазначили, що система технічного регулювання має вирішальне значення для сталого розвитку і зростання будь-якої економіки, оскільки допомагає вирішити три основних питання:

- безпеки споживачів;

- інноваційної діяльності;

- вільного виходу продукції на нові ринки.

На жодному ринку виробники й дистриб’ютори не мають повної свободи дій щодо розміщення своєї продукції, особливо тієї, яка може становити загрозу здоров’ю та безпеці споживачів або навколишньому середовищу. Відтак у цей процес втручається держава, щоб шляхом запровадження технічного регулювання підвищити ефективність ринкових механізмів та захистити споживачів і навколишнє середовище.

     Але система технічного регулювання може й перешкоджати торгівлі, якщо вона побудована неправильно.           

   Останні роки були найпродуктивнішими з огляду на реформування системи технічного регулювання в Україні, оскільки в законодавство, що регулює цю систему, було внесено кілька ключових змін.

      Перш за все, розпочався процес скасування обов’язкової сертифікації.

22 березня 2010р. було оприлюднене Розпорядження Кабінету Міністрів «Про скасування окремих пунктів Переліку продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації в Україні» від 23 грудня 2009р.№1689-р.

Відповідно до попередньої редакції Переліку (затвердженого Наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 01.02.2005 №28), обов’язковій сертифікації підлягали близько 400 видів продукції й послуг. Зміни виключили з цього списку 17 видів харчової продукції (залишивши тільки продукти дитячого харчування, тютюнові та алкогольні вироби).

22 вересня 2010р. Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики видав Наказ «Про внесення змін до Переліку продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації в Україні» № 425 (набрав чинності з 1 січня 2011 р.). Цим Наказом скасована обов’язкова сертифікація послуг, що надаються закладами громадського харчування (включаючи ресторани, кафе й бари), іграшок, засобів індивідуального захисту, деяких виробів легкої промисловості (текстилю й виробів зі штучного хутра), деяких побутових приладів і скляного посуду.

Обов’язкова сертифікація продукції, що не становить істотної загрози для споживачів та навколишнього середовища, завжди була однією з найбільш обтяжливих процедур і жодним чином не впливала на процес забезпечення безпеки споживачів. Щоб гарантувати безпеку споживачів, продукція й послуги, які вже не підлягають обов’язковій сертифікації, залишаються під постійним суворим наглядом інших контролюючих органів.

       Крім того, в Україні були прийняті три основних закони, що наближують систему технічного регулювання до європейської. Ці закони заклали підвалини нової системи.

Закон України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції» від 2 грудня 2010 р.№ 2735-VI впроваджує систему ринкового нагляду, яка цілком відповідає вимогам законодавства ЄС. Закон усуває доринковий контроль промислової продукції, що лишився у спадок від радянських часів, та зосереджує увагу контролюючих органів на продукції з високим ступенем ризику для суспільства та навколишнього середовища. Процес контролю при цьому стає більш чітким та прозорим. Система ринкового нагляду усуває дублювання контролюючих функцій з боку державних органів.

Закон України «Про загальну безпечність нехарчової продукції» від 2 грудня 2010 р. № 2736-VI базується на Директиві ЄС № 2001/95/EU. Цим Законом безпечність визначається як єдина вимога до виробників нехарчової продукції. У ньому наводяться критерії оцінки безпечності продукції та заходи, яких необхідно вжити при виявленні будь-яких небезпечних продуктів. Також Закон передбачає створення та запровадження системи оперативного взаємного сповіщення про продукцію, що становить серйозний ризик, аналогічної європейській системі RAPEX.

Закон України «Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту в продукції» від 19 травня 2011 р. № 3390-VI має основоположне значення для забезпечення повноцінного функціонування системи ринкового нагляду. Відповідно до Закону, повну відповідальність за будь-які збитки, спричинені продукцією, несе виробник, а не дистриб’ютор або продавець, як було раніше. Перекладення відповідальності за продукцію з держави на підприємство дозволяє полегшити скасування деталізованих вимог та посилити контроль на кожному етапі виробництва.

Зазначені Закони відзначаються високим ступенем відповідності стандартам ЄС. Вони значно полегшують тягар регулювання, сприяють розвитку та зростанню приватного сектора економіки, дозволяють Україні створити й використати нові можливості для виходу на міжнародні ринки.

Проекти нових регуляторних актів щодо метрології, стандартизації та захисту прав споживачів проходять різні стадії до затвердження. Позитивно впливає на систему технічного регулювання адміністративна реформа, ініційована Президентом України наприкінці 2010 р.

Вона полягає в перегляді повноважень і обов’язків державних органів усіх рівнів задля створення ефективної та дієвої інституційної системи надання державних послуг.

31 травня 2011 р. Президент підписав Указ «Про Міністерство економічного розвитку і торгівлі України» № 634/2011, надавши Міністерству повноваження щодо формування та реалізації державної політики у сфері технічного регулювання (зокрема стандартизації, сертифікації, оцінки відповідності та управління якістю), формування державної політики у сфері державного ринкового нагляду й захисту прав споживачів та контроль за їх реалізацією.

Інший Указ Президента України (від 6 квітня 2011 р. № 370/2011 «Питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади») ліквідував Державну службу технічного регулювання України і створив Державну інспекцію України з питань захисту прав споживачів. Таким чином, інституційна реформа почала усувати конфлікт інтересів, що тривалий час існував у Держспоживстандарті.

Попри очевидні успіхи, багато компонентів системи технічного регулювання досі лишаються нереформованими:

- занадто великий перелік продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації;
- державна реєстрація технічних умов, що їх розробляє кожний виробник на кожний новий вид продукції;
-велика кількість застарілих стандартів на продукцію, що надмірно обмежують способи виробництва, не відповідаючи сучасному технологічному рівню;
-зміст вимог до продукції та механізми підтвердження відповідності та контролю їх дотримання не відповідають стандартам ЄС та інших зовнішньоторговельних партнерів України;
- недостатня інституційна та технологічна спроможність органів та структур, зокрема що займаються метрологією та оцінкою відповідності, не дають їм змоги приєднуватися до міжнародних організацій та об’єднань і отримувати визнання в інших країнах.

Наявна система досі вимагає від бізнесу витрачати багато часу та ресурсів на контрольно-дозвільні процедури, чим стримує інновації та виробництво нових товарів у країні.

При цьому несумлінні ділки знаходять можливості обминати систему технічного регулювання та розміщувати на ринку продукцію, дешевизну якої досягнуто за рахунок цілковитого нехтування вимог безпечності.

Все це знижує конкурентоспроможність українських виробників як на зовнішньому, так і на внутрішньому ринках, зберігаючи відсталу структуру економіки.

Через неможливість взаємного визнання імпортери навіть із розвинених країн змушені проходити в Україні додаткові контрольно-дозвільні процедури, що призводить до подорожчання товарів. Це саме стосується українських експортерів на зовнішніх ринках.

Усі прямі та непрямі витрати перекладаються на споживачів, в результаті чого вибір промислових товарів в Україні часто менший, а ціни вищі, аніж на заході.

Така ситуація обмежує торгівлю України передусім із розвиненими країнами та загалом стримує економічний розвиток і зростання добробуту. Ціна втрачених можливостей для всього суспільства занадто висока. Тому необхідність реформування цієї сфери не викликає сумнівів.

Системи технічного регулювання та захисту прав споживачів, які зараз діють в Україні, склалися внаслідок стихійного переходу від радянської системи, яка засновувалася на ГОСТах – системі докладних характеристик товару, за допомогою яких держава встановлювала детальні вимоги не тільки до складу, фізичних параметрів і процесів виробництва будь-якого товару, а й до різноманітності товарів, які було дозволено виробляти та продавати. Кожен товар чи послуга мали бути однакові в усьому Союзі. Відповідність ГОСТам мала гарантувати безпечність продукції.

Всі українські товаровиробники повинні виробляти продукцію відповідно до національних стандартів, більшість з яких була розроблена ще в 1970–1980-х рр. Якщо ж для певного виду продукції державного стандарту немає, підприємства повинні зареєструвати відповідні технічні умови. По суті, для будь-якого інноваційного продукту вимагалась реєстрація технічних умов у Державному комітеті України з питань технічного регулювання та споживчої політики. Підприємство розробляє власні технічні умови й зобов’язане їх виконувати, але водночас ці умови не повинні суперечити існуючим стандартам і мають бути зареєстровані і схвалені державним органом — процедура, що є досить витратною. У разі виготовлення харчових продуктів ці вимоги здебільшого стосуються рецептів та вмісту інгредієнтів, а в разі виготовлення промислової продукції — виду й кількості використаних матеріалів. Виникає питання: ці речі мають регулюватися державою чи залежати від вибору виробника? Воно залишається спірним. В ЄС, де будь-які нововведення заохочуються і єдиною вимогою до нового продукту є його безпечність, такої процедури не існує, а безпечність продукції забезпечується дотриманням вимог відповідних директив (технічним регламентам в українському законодавстві).

На ринках ЄС переважна більшість продукції не підлягає технічному регулюванню. Система ринкового нагляду функціонує ефективно й забезпечує здоров’я та безпеку споживачів.

В Україні ні дотримання вимог обов’язкової сертифікації та національних стандартів, ані розробка технічних умов не гарантують безпечності споживачів, оскільки їх вимоги більшою мірою пов’язані з технічними характеристиками продукції, ніж з її безпечністю.

З середини 2011 року систему доринкового державного нагляду та контролю товарів, цілком несумісну з нормами ЄС, замінено на систему ринкового нагляду, що відповідає європейським принципам і практиці. Ця реформа вигідна як для підприємців, адже усуваються надмірний тиск і ризики адміністративного втручання у господарську діяльність, так і для споживачів, оскільки підвищується і охоплення контролю з прицілом на безпечність, і ефективність заходів щодо небезпечної продукції та тих, хто представив її на ринку.

Нова система висуває більше вимог як до органів влади, що мають бути спроможними забезпечити кваліфіковане визначення ризикованої продукції, оперативність та високу надійність перевірок і відповідних заходів, комунікацію між собою та із споживачами, так і до самих споживачів, адже вони мають активніше захищати свої інтереси, допомагаючи виявляти ризиковану продукцію та відстежуючи інформацію про неї.

Уряд має забезпечити швидке становлення нової системи ринкового нагляду для повноцінного виконання нею функцій відповідно до європейських стандартів і практики.

Аналогічне спрямування мають принципи та стандарти ЄС для інших складників технічного регулювання. Європейський Союз не тільки встановлює прогресивні правила, він постійно оцінює їхню ефективність, шукаючи слабкі місця та відповіді на нові виклики глобальної економіки, що швидко змінюється.

Якщо перші кроки реформи буде підкріплено подальшими рішучими діями, це допоможе усунути конфлікт інтересів, який тривалий час існував у Держспоживстандарті. За європейським зразком необхідно створити чотири незалежних агентства, кожне з яких відповідатиме за окрему сферу:

1) метрологія;

2) стандартизація;

3) ринковий нагляд та захист прав споживачів;

4) оцінка відповідності.

Як тільки така структура буде повністю побудована, існуючий конфлікт інтересів зникне, а система стане чіткою і прозорою для всіх.

За результатами обговорення Комітет прийняв відповідне рішення. Зокрема, Комітет вирішив звернутися до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України з проханням створити постійно діючий організаційний механізм взаємодії учасників та зацікавлених сторін системи технічного регулювання (органів влади, організацій бізнесу та споживачів, експертної спільноти).

AlfaVersion © AlfaVersion.com
alfaversionua@gmail.com
СПМСППУ,
вул. Воровського, 22, офіс 37
м.Київ, 01601
тел. +38 (044) 486-38-82
office@smpu.kiev.ua