26-03-2025

Мета проведення засідання Комітету: ознайомити членів Комітету, керівників бізнес-асоціацій, підприємців, роботодавців, науковців, ЗМІ щодо формування промислових кластерів в Україні та можливостей для підприємств малого та середнього бізнесу.

Учасники засідання (члени Комітету підприємців малого та середнього бізнесу при ТПП України, лідери всеукраїнських та регіональних об`єднань підприємців і роботодавців, керівники підприємств, установ, організацій, підприємці, науковці, фахівці аналітичних центрів, ЗМІ)  обговорили питання щодо формування промислових кластерів в Україні та можливостей для підприємств малого і середнього бізнесу.

Зокрема, як зазначили учасники засідання, кластер - це галузеве, територіальне та добровільне об’єднання організацій, які тісно співпрацюють між собою та іншими суб’єктами у виробничо-збутовому ланцюжку створення цінності задля підвищення конкурентоздатності власної продукції, її експорту, зниження трансакційних та економічних витрат діяльності та сприяння економічному розвитку регіону.

Важливо відрізняти кластери від інших бізнес-об’єднань, зокрема від галузевих бізнес-асоціацій. Як правило, останні націлені на лобіювання спільних бізнес-інтересів своїх членів і не ставлять собі за мету налагодження виробничої кооперації, сприяння експорту та інноваціям.

Кластери підтримуються за допомогою окремих кластерних програм або шляхом інтеграції в інші програми економічної підтримки. Найчастіше кластерна політика пов’язана з інноваціями, дослідженнями, розробками та технологічною підтримкою. Більшість кластерних політик реалізують змішану стратегію, підтримуючи як новітні, так і зрілі галузі, а також спрямовані на промислову трансформацію, використовуючи кластери як каталізатори змін.

Ініціаторами та координаторами створення кластерів можуть бути як державні та регіональні органи влади та інституції, так і приватні компанії й недержавні об’єднання. Серед таких у США, наприклад, переважають венчурні інвестори, стартапи, державні науково-дослідні установи, в ЄС – регіональні органи влади.

У більшості країн світу значну роль у кластерному розвитку відіграє центральна або регіональна влада, яка зацікавлена у технологічному розвитку та реструктуризації економіки. 

Загалом у Європі налічується близько 2950 кластерів, тобто об’єднань, визначених як регіональні концентрації учасників відповідних галузей. Економічні активності, які стосуються європейських кластерів, покривають до 39% робочих місць й до 55% фондів зарплат ЄС.

Хоча європейська кластерна практика є неоднорідною, але відповідна політика на національному рівні реалізована в Австрії, Чехії, Данії, Естонії, Франції, Німеччині Польщі та інших країнах. Кластерна політика регіонального рівня реалізується в Бельгії, Греції. Є також низка країн, в яких на сьогодні відсутні спеціальні програми, або вони підтримуються суміжними програмами чи структурними фондами ЄС.

Основна різниця між національними та регіональними політиками полягає в орієнтації національної стратегії на нові та high-tech індустрії, тоді як регіональна підтримує традиційні та основні галузі регіону.

На відміну від взаємовідносин виробничої кооперації в традиційних індустріях, які практикувалися задовго до появи кластерів, кластери є значно більш інноваційними – 87% всіх патентів ЄС виробляється компаніями, що є учасниками кластерів. До того ж значним є внесок кластерів у зовнішньоекономічній діяльності – 50% експортних індустрій також належать до кластерів.

Системні ефекти кластерного розвитку на економіку регіону та країни полягають в наступному:

- кластери концентрують економічну діяльність у межах «промислових блоків», що є «зв’язаними» ланцюгами співпраці. Така форма дає змогу виявляти пробіли в ланцюгах та заповнювати їх, генеруючи при цьому побічні потоки знань;

- кластер розширює ринок. Співпраця між фірмами, яка зумовлює зростання віддачі від масштабу, сприяє проникненню фірм у нові сегменти;

- розвиток відносин між учасниками кластерів сприяє зростанню конкурентних переваг за рахунок здійснення спільних досліджень і розробок, що генерують колективну ефективність;

- кластер генерує нові ланцюги доданої вартості за рахунок перехресних зв’язків між фірмами, що примножує кількість промислових вузлів та створює стійкість усієї мережевої системи;

- кластер створює системні синергетичні ефекти, сприяє промисловій «ланцюговій реакції», коли один кластер успішно функціонує та примножує результати діяльності інших кластерів.

В українському законодавстві є кілька десятків законодавчих та нормативно-правових актів, в яких згадуються кластери або які пов’язані із кластерами. Проте жодного законодавчого чи нормативно-правового акту, де кластерний розвиток був би об’єктом державного регулювання, досі не прийнято.

Незважаючи на тривалий період існування, кластерний рух в Україні є слабо організованим на національному рівні й зростає радше стихійно. Проте єдиної організації – репрезентанта кластерів України немає.

Кластерний розвиток слабо підтримується державою – до 2020 року в нас не було відповідальних органів у центральному уряді, відповідних національних політик чи програм розвитку.

У країні діють близько 50 кластерних ініціатив та кластерів, 22 з них є на платформі European Cluster Collaboration Platform (ECCP). Також в останні роки відбувається значна активізація на регіональному рівні.

Зареєстровані в Україні 30 кластерних організацій представляють такі види економічної діяльності:

·              ІТ – 31%;

·              АПК – 16%;

·              деревообробна та меблева промисловість – 13%;

·              енергетика – 10%;

·              аерокосмічна галузь – 6% та ін.

Найбільш розвинутими та масовими є ІТ-кластери, серед яких за рівнем організації та масштабами діяльності виділяються Львівський та Харківський ІТ-кластери. Серед промислових кластерів відомими є кластери автомобільної галузі «Закарпаття», Херсонський бізнес-кластер (інжиніринг) та меблевий кластер Рівненщини.

Утім, уже зараз в Україні є достатня кількість людей та організацій, які розуміються на темі та ініціюють формалізацію кластерів.